Їхав козак на війноньку,
Сказав: "Прощай, дівчинонько,
Прощай, миленька, чорнобривенька,
Бо я вже йду на войну.

Дай мені, дівчино, хустину,
Може, в бою я загину,
Накриют очи темної ночи,
Лекше в могилі спочину".

Дала дівчина хустину –
Козак у полі загинув,
Прикрили очи темної ночи
І упустили в могилу.

Ніхто ж і за ним не заплаче,
Де лежить тіло козачеє,
Гнеться тополя посеред поля
Все ж на козацьку могилу.