Їхав козак на війноньку,
прощав свою дівчиноньку:
"Прощай, рідненька, чорнобривенька,
я йду в чужую сторононьку. (2)

Дайми, дівчино, хустину,
може, я в полі загину.
Накриють очі темної ночі,
легше в могилі спочину".

Дала дівчина хустину,
козак у бою загинув.
Накрили очі темної ночі,
легше в могилі спочинув.

А злії люди насилу
взяли нещасну дівчину.
Там серед поля гнеться тополя
та й на козацьку могилу.