Готуй мені зброю, підкуй мені коня,
Бо я серцем похід чую, дівчинонько моя.

Дай уста рожеві, дай поцілувати,
Хай заграють на крісові ворожі гармати.

Ой піду я, піду, і сам де не знаю,
А, може, я і смерть знайду в далекому краю.

Прийдут товариші, мені заспівают,
Під явором в темнім гробі мене поховают.

– Не плач, дівчинонько, серденько кохане,
Тоді ти за мнов заплачеш, як мене не стане.

Дай ми, мила, човен і воскову свічку,
Най сяду я, переплину через бистру річку.

Дала мила човен і воскову свічку,
Ой сів козак, переплинув через бистру річку.

Мама ми казала, наказувала:
– Не вір, доню, козакови, бо будеш плакала.

Мами-м не слухала, не зробила-м волю,
Типер-єм ся оставила, як билина в полю.

Як билина в полю, вітрец повіває,
Ой як тяжко на серденьку, він того не знає.