Гей там у Вільхівцях, там дівчина живе,
Від неї, мов від сонця, промінням ясне б’є
Сміються карі очі, мов зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.

До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в карих оченятах спокій душі втопив.
Чи вдома чи на полі він кляв нещасні долі
І з злості дві російських дивізиї розбив.

Аж раз у темну нічку, як світ безжурно спав,
Таємними стежками москаль на полк напав.
Як лев, наш Черник бився, і він вкінці втомився,
І разом з товариством в неволеньку попав.

Тепер він машерує в далекий Сибір
І очі все звертає до тихих ясних зір.
Ох скільки разів він гляне, то Вільхівець спом’яне,
І дивиться так сумно в синіючий простір.