Гей там у Вільхівці дівчина там живе,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
Сміються карі очі, мов зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.

До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в карі оченята спокій душі втопив.
Він в хаті чи на полі все кляне щастя-долю,
Він в злості і російські дивізії розбив.

Аж раз у темну нічку, як світ безжурно спав,
Таємними стежками москаль на полк напав.
Хорунжий Левко бився і все ж таки втомився,
І ранений в неволю московськую попав.

І так він маршерує від Збережан в Сибір
І все очі звертає кудись до ясних зір.
І скільки разів гляне, то Вільховець спом’яне,
І ген він маршерує у далекий Сибір.