Гей, не дивуйтесь, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало!
Там за Дашевом під Сорокою
Множество ляхів пропало.

Гей, Перебийніс просить немного,
Сімсот козаків з собою, –
Рубає мечем голови з плечей,
А решту топить водою.

Ой, пийте, ляхи, води-калюжі,
Води болотянії;
А що пивали на тій Вкраїні
Вина та меди ситнії...

Дивують панки, вражії синки,
Що ті козаки вживають,
Вживають вони щуку-рибаху,
Ще й саламаху з водою.

Ой, чи бач, ляше, як пан Хмельницький
На жовтім піску підбився?
Од нас козаків, од нас юнаків,
Ні один ляшок не скрився.

Ой, чи бач, ляше, як козак пляше
На сивім коні горою!
З мушкета гряне, аж серце вяне,
А лях од жаху вмирає.

Ой, чи бач, ляше, що по Случ наше,
По Костяную могилу,
Як не схотіли, забунтували,
Та й ви втеряли Вкраїну.

Ой, та зависли ляшки, зависли,
Як чорна хмара на Вислі;
Не попустимо ляхів із Польщі,
Поки нашої живности.

Гей же, козаки, гей, та у скоки,
Та заберімося в боки:
Загнали ляшків геть аж за Вислу,
Не вернуться й за три роки...