Солдатське взуття – саме для цих кам'яних доріг,
Господь двадцять років тебе муштрував та беріг,
Тримав тебе в казармах, у піхотних військах,
Вчив на своїх помилках – на біблії й на казках.

Господь вдихнув життя в твій бойовий протигаз.
Все, що в тебе є – це вибір померти за кожного з нас,
Все, що в тебе є – це свобода загинути у бою.
Господь зніме з тебе жетон і всю провину твою.

Господь зніме з тебе взуття, зріже шнурівки ножем.
Взуття повинні носити живі, ми його збережем.
В цих болотах, на цій землі, куди без міцного взуття,
Без штабного паскудства, без артилерійського прикриття?

Доки в горлі відвага, доки в серці закон,
Сурми, сурми, піхотинцю, ось він – твій Єрихон.
Стіни падуть і знамена падуть, почувши твою сурму.
Плакатимеш в розбитих кварталах, не знаючи сам чому.

Це все сурма, яку чомусь вклали тобі до рук.
Це її золоте піднебіння, вбивчий холодний звук.
Чуєш, щось торкається серця? Це коріння трави.
Земля міняє хімічний склад від того,
Що в неї лягаєте ви...

Це все сурма, ти бачиш сам – вся справа в сурмі.
Краще гребти на галерах, краще гнити в тюрмі,
Аніж сурмити й бачити, як вогонь зжирає міста.
Кожне життя – неймовірно складне –
Завершує смерть – дивовижно проста...

Солдатські душі – якраз для його таборів.
Він завжди тішиться тим, хто до нього забрів,
Тішиться кожній можливості побути з нами всіма.
Саме тому в твоїх руках ця невагома сурма.

Завжди намагається нам пояснити, як триматись землі,
Як оминати пастки, як не губитись в імлі,
Як не боятися темряви, не боятися висоти,
Думаю, він і сам не знає, як нам допомогти...