Я знаю, якого є кольору літо – я знаю серед зими.
Тримаю тобою даровані квіти, не бачені ще людьми.
Вони не зів'яли від морозів, їх вітер осінній не зламав.
Це мрія спинилась на порозі... Невже ж її я мав?

Напевно, що мав, бо чекання триває, і хата - немов тюрма.
Тебе так як я більш ніхто не кохає, але за вікном зима,
Була ця зима правдивим пеклом, і місця не мав би на землі,
Та все ж не зів'яли, все ж не вмерли ці квіти на столі.

Хіба ж так буває на білім світі
Чи просто це вигадали ми,
Що справжні квіти, справжні квіти
У нас цвіли серед зими.

Співали про квіти троянди червоні, про зиму і літо теж.
Лишали троянди на тихім пероні... Я знаю про це - і все ж
У кожного з нас свої проблеми, і кожен для себе сам мудрець.
Вертаються часом вічні теми – це значить не кінець.

Хіба ж так буває на білім світі
Чи просто це вигадали ми,
Що справжні квіти, справжні квіти
У нас цвіли серед зими.

Хіба ж так буває на білім світі
Чи просто це вигадали ми,
Що справжні квіти, справжні квіти
У нас цвіли серед зими.