Ілюзії... Якби почати знову
Свій перший шлях, розмову випадкову,
Обачно зважуючи кожне слово,
І йти не навпростець, не навмання,
Не поночі – при яснім світлі дня,
Там, де м'яка травичка – не стерня,
Туди, де й зими лагідні, погожі,
Де приязні зустрічні перехожі:
Спіткнешся раптом – кожен допоможе,
Де працелюбство ціниться і хист,
Де кожен ранок – світлий оптиміст,
Де й відгорілого буття відлуння
Шепне утішливо: ти звідав вищий зміст.

Ілюзії... Отримуємо ж долю
З наївних мрій, розчарувань і болю,
Спокуси гніт, наслідувань сваволю,
Злу спадщину ошуканих батьків,
Непевну радість, генетичний гнів
І каторгу розтриньканих років.
Міраж надій, кумири, ідеали,
Бомжі, буржуї, інтелектуали –
Що для душі, крім мотлоху, надбали?
Довкола озирнешся – скрізь, як ти,
Заручники розмитої мети.
Ілюзії?.. Чи підсумок сумний,
Що ми дарма шлях перейшли земний...