Приїхала в село до нас машина з прапорами.
В ній чоловік був гарний, зодягнений в пінджак.
– Приїхав я про вибори побалакать з вами,
Про те, як ви живете тут і врожаї в вас як.

Трохи я про себе розповім з початку,
Парень я з народу, такий самий, як ви.
Я в армії служив, топтав сиру Камчатку
І рідному заводу віддав кращі роки.

Але несправедливості, ці брехні і розбрати
Змусили отямитись, по-іншому взглянуть
На нашу з вами жизнь, і йти у депутати,
Щоб в свєтлоє майбутнєє нам проложити путь.

Я вам скажу відверто – ми кращая із партій,
Не вірте слову інших, вони всі брехуни!
Аж тут директор школи каже: "А в нас нехвата партів,
І штукатурка сиплеться в спортзалі зі стіни."

І тут як почалися дискусії й дебати,
Кричить баба Параська: "Коли вже буде газ
Проведений нарешті і до моєї хати,
А то лиш в Київ, в крісло і забуваєте про нас!"

Їздовий собі вставив їдкєє словечко:
"Чи пройде по асфальту мій кінь за моїх днів,
А то як я не бив його вчера, як не дьоргав за вуздечку
Він по цих колдобинах ніяк бігти не хтів!"

– Шановні! Схаменіться! – тиче в небо пальцем, –
Я маю власний досвід, я бачив Крим і Рим.
Як тільки оберете мене своїм обранцем –
Всім стане жити краще, веселіше стане всім.

І скокнув у машину, і зник оцей товариш.
У куряві дорожній я поняв лиш якщо
Ти ненароком птічку у бьюлетня поставиш,
То вже її не зловиш ніяк і нізащо!