Я сиджу у фортеці, дивлюсь крізь бійниці.
Я сиджу й дивлюсь, дивлюся на те...
Як небо вчорашнє, холодне і темне
Втікає, й пливе сюди небо нове.
Сиджу в фортеці, і втупився в стіни,
В щілини крізь стіни впливає вода,
А в ній бачу небо – високе і чисте:
Поволі доходить – йде нова пора!

Я сиджу у фортеці, а хочеться встати,
Встати й дістати до неба ріки.
Та стіни холодні, бо грубі і сірі –
І їх поламати немає снаги.
Бо я вже стільки сиджу у фортеці,
Що двері встигли в одвірок врости.
І все що лишилось – бійниці і льохи,
Тож, бачу, звідси мені не втекти!

Я сиджу в фортеці, дивлюсь крізь бійниці.
Я сиджу й дивлюсь, дивлюся на те...
Я к небо вчорашнє, темне й холодне
Втікає, й пливе сюди небо нове.
Сиджу в фортеці і кошусь на стіни,
На стіни і привиди моїх думок.
Й моя тобі рада: як хочеш закритись –
Не забувай, як відкрити замок!