А Пашка душі,
А Пашка душі
Ловив з подорожніх.
Він став юродивим, во ім’я Боже.
Взивала гітара
І плакали струни,
А люди все гнали майбутнє в минуле.

Вони б зупинились, вони б послухали,
Та будня часики у скроні стукали.
А ще, було їм трохи соромно.
За те, що Пашці було не все одно.

За те, що Пашка один єдиний
Во ім’я душ їх став – юродивим.
За те, що Пашці, що день – то свято...
За те, що Пашка в них вірить свято.

Гітара плакала, гітара кликала,
А струни рвалися, – а душі микало.
І сиротою на тротуарі
Лежала кепка із мідяками.

І сумно Господь, проходячи мимо,
Срібну монетку у кепку вкинув.