Зажурилася, зажурилася та й бідненькая вдова,
Що їй облягла, що їй облягла зелененька діброва.
Ой пішла вдова, ой пішла вдова косарики наймати:
Ніхто не хоче, ніхто не хоче бідної вдови знати.
Наймила собі, найшла собі двайцять косариків і штири,
Щоби скосили та й згромадили всі гори та й долини.
Косарі косять, косарі косять йа вітрець повіває,
Шовкова трава зелененькая на коси налягає.
Шовкова трава, шовкова трава на коси налягає,
А мій миленький, чорнобривенький й коником виграває.
– Покинь, миленький, чорнобривенький, коником вигравати,
Ходи до мене, молоденької, вечерю вечеряти.
– Вечеря добра, вечеря добра, вечеря йа й готова,
Випала ж мені, молоденькому, на Вкраїну дорога.
– Тобі дорога, тобі дорога, а мені шляшок битий,
Залишім ми сі, та ж мій миленький, у сім рочку любити.
– Не залишу ті, моя миленька, поки ті не дістану,
Очка чорненькі, личко біленьке та й хорошого стану.