– Ти, зоронько ясненькая, чого ж ти сі так смутиш,
Ти, мій милий чорнобривий, а де ж ти сі так бавиш?

– Я, зоронька ясненькая, попід чорну хмару йду,
Ночуй, ночуй, мій миленький, одну нічку зо мною.

– Як я маю, моя мила, одну нічку ночувать,
Розказали, розписали на войночку вандрувать.

– Ночуй, ночуй, мій миленький, ночуй нічку хоть одну,
Як запіють кури ранні, тогди я тя та й збуджу.

Піють кури, піють другі, аж запіяв сам оден.
– Вставай, вставай, мій миленький, здає ми сі, що вже день.

– Бодай же я, моя мила, остатній раз уставав,
Мого коня вороного сам капітан осідлав.

– Вставай, вставай, мій миленький, здає ми сі, що вже день,
Бо вже твій кінь вороненький під собою землю дре.

Гила, гила, білі гуси, гила, гила в тростину,
Приїдь, приїдь, мій миленький, хоть до мене в гостину.

Гила, гила, білі гуси, гила, гила на Дунай,
Що-сь хотіла, то-сь дістала, тепер сиди та й думай.

Гила, гила, білі гуси, гила, гила на ріку,
Як розплетуть косу русу, не заплетуть до віку.

Гила, гила, білі гуси, гила, гила на пісок,
Як розчешуть косу русу, так дрібонько, як мачок!