Ой займила дівчинонька ягнятонька в поле,
Загубила ягнятонька, нещаслива доле.
Біжить, кричить, гукаючи, ягнятонька шукаючи,
Як я го знайду, весела буду!
Надибає дівчинонька попа молодого:
– Чи-сь не видів, пан-отченьку, ягнятонька мого?
– Я не видів, дівчинонько, я не видів, голубонько,
Ягнятонька твого ані жадного.
Ходім, ходім, дівчинонько, ягнятко шукати,
А там будем, дівчинонько, собі розмовляти.
Та як прийшли на долину, взяли спочивати.
– Позволь, позволь, дівчинонько, троха жартувати.
– Жартуй, жартуй, господине, нехай наша журба згине,
Як ми го знайдем, веселі будем!
Як узяли жартувати, взяло вечеріти:
– Пускай, пускай, пан-отченьку, час додому іти.
Прийшла доня додомочку, мати доню била:
– Ой чого ж ти, доню, з попом заходила...
– Чекай, чекай, попе-хлопе, я ти зроблю біду,
Я за тебе, попе-хлопе, до владики піду.
– Я владики не боюся, я владиці поклонюся...
Пропав баран та й ягниця, тепер з дівки молодиця,
В гаю зелененькім з попом молоденьким.