Ой у неділеньку
Рано-пораненьку
Виряджала мати дочку
В чужу стороночку.

"Чужа стороночка,
Ще й чужії люди...
Ой хто ж тебе, моя доню,
Жалувати буде?"

"Ой буду робити
Ще й людям годити,
Тоді будуть мене, мамо,
Чужії любити!"

Ой буду ж я, буду
Неділеньки ждати,–
Чи не прийде, чи не прийде
Ненька одвідати?

Неділя минає,
Матінки немає;
Мабуть, же їй не жаль мене,
Що й не одвідає!

Уже ж я робила
І людям годила,
Та не знайшла тії неньки,
Що мене зродила!

Та не знайшла неньки,
Що мене зродила,
Тільки знайшла синє море,
Глибоке, безоднє...

Ой піду ж я з горя
До синього моря:
"Прийми мене, моє море,
Тепер мені горе!"

"Раде б я приймати,
Так земля не прийме,–
Проклинала тебе ненька,
Як була ти маленька!

Тоді проклинала,
Як пшеницю жала,
На гору йшла, тебе несла,
Ще й води набрала!"

"Було б тобі, мати,
Водиці не брати,
Аніж тобі свою доньку
Тяжко проклинати!

Було б тобі, мати,
І мене не брати,
Аніж тобі свою доньку
Тяжко проклинати!"