Ой смутен я, смутен та темненької ночі,
Сам же я не знаю, чом не сплять чорні очі.
Не сплять очі ні вдень, ні вночі
За тобою, місяцю, думаючи.

Ой коли б я мав та орловії крила,
То би я полетів, де любая дівчина,
Полетів би я до неї,
Сів би собі на воротях у неї.

Ой вийшла дівчина та з чорними бровами,
Стала й говорити жалібними словами:
– Ой мій милий, ой мій сердечний!
Ой чому ж ти роду йому не вдячний?

Ой на старій греблі та новий млинок меле.
– Не вважай, дівчино, що говорять на мене.
Вороженьки будуть брехати,
А я буду тебе, серце, кохати.

Взяв ї за рученьку, пригорнув ї до себе.
Взяв ї за другую, притулив ї до себе.
Притулив і пригорнув,
А всю ж щиру правду спом’янув.