Ой не стій, березо, не стій край дороги,
Бо тебе, березо, хто не йде, ламає.

Бо тебе, березо, хто не йде, ламає.
Горе тому жити, що жінки не має.

А ще тому гірше, що свеї не любить,
До чужої ходить, з свею не говорить.

До чужої ходить, з свею не говорить,
До чужої креше, а на свою бреше.

Уже день біленький, прийшов мій миленький,
Прийшов до кімнати і лягає спати.

Прийшов до кімнати і лягає спати,
До стіни очима, до мене плечима.

– Обернись, миленький, голубе сивенький,
Чобітки роззую, в личко поцілую.

– Уступись, погана, уступись, негарна,
Бо є в мене мила краща, чорнобрива.

– Нехай в тебе буде двадцять і чотири,
Але я найперша межи всіма ними.

– Скажи мені, жоно, скажи, препогана,
Де ж ти, препогана, старшинства набрала?

– А у чистім полі церквиця стояла,
Там я, чоловіче, з тобою шлюб брала.

Присягала Богу, присягала спасу,
Присягала спасу й тобі, свинопасу.

Присягала ревне вербі зелененькій,
Вербі зелененькій і тобі, дурненький.