Чом дуб не зелений?
Бо туча прибила.
Козак невеселий –
Лихая година.
Як же ж мені, люди,
Зеленому бути?
Був на мені мороз
Великий да лютий.
Як же ж мені, мати,
Веселому бути?
Любив дівчиноньку, –
Беруть її люди.
Любив дівчиноньку, –
Беруть її люди,
Мені, молодому,
Пароньки не буде.
Я, бідний сирота,
На тин похилився.
Вже люди говорять:
– Горілки напився...
Ой дивні ви люди,
Що осуждаєте:
– Туга на серденьку,
А ви не знаєте.
Одна мені туга
Без милого друга,
А другий мій жалю,
Що роду не маю.
Були, були луги,
Тепер все облоги,
Було приятельство,
Тепер все вороги.
Журбо ж моя, журбо,
Журбо проклятая!
Наважилась мене
Навіки зжурити,
Наважилась мене
Навіки зжурити,
Наважилась мене
Із світа згубити.
А я тобі, журбо,
Та й не піддаюся,
Піду до коршомки,
Горілки нап’юся.
Але чогось, брате,
Горілка не п’ється,
Край мого серденька,
Як гадина в’ється.
Та люта гадина
Весь світ ізлазила,
Край мого серденька
Гніздо собі звила.
Нене ж моя, нене,
Ой сядь коло мене,
А вклади ручину
Та й за пазушину.
Заклади ручину
Та й за пазушину,
А вийми ізвідти
Ту лиху гадину.