– Боже, з неба високого
Глянь на мене молодого.
А вислухай, що я прошу,
Дай мні дівчину хорошу.
– Бійся бога, що ти робиш,
Нащо ти до мене ходиш?
Не женися ти зі мною,
Не поправиш долю свою.
Будеш потім нарікати,
Будеш цілий вік плакати,
Що зо мною оженився,
Будеш цілий вік нудився.
Ой ходила по садочку,
По зеленому лужочку.
І ходила, говорила,
Нема того, що любила.
Питалася соловійка:
– Чи буду я так довіку,
Чи буду я пару мати,
Чи треба ще почекати?
– Не будеш ти так довіку,
Дасть тобі бог чоловіка,
Тільки проси щиро бога,
Щоби була доля добра.
– Ти, дівчино моя мила,
Для всякого ти жичлива.
Одповіла-сь не їдному
На сім світі нещасному!
Там то очі, як терночок,
Там то брови, як шнурочок.
Там то губки, як коралі,
Так солодкі, як моралі.
Або піду утоплюся,
Або в камінь розіб’юся.
Нехай теє люде знають,
Що з кохання умирають.