Спи, дитино моя, щастя мого життя,
Яра квітко пахучого маю!
Най колише тебе любий чар забуття,
Срібна мрія про роскоші раю.

Не дивися, що я вже від провесни літ
Ходжу п'яна слізьми і журбою:
Хоч рабині ти син, та прийшов ти на світ
Під щасливим знаком і звіздою.

Чуєш, ген від степів громовий іде спів,
Що від нього трясуться палати,
Знай, що в тобі пливе кров бойких лицарів,
Що не вміли просить, ні ридати.

Спи, кохання! Засни сном бойця, що спочив,
Заколисаний гамором боїв,
І кріпися, як лев, бо народ твій ожив
Серед шляху жде на героїв.