Ти їдеш... Лиш задимлений перон
Мені на згадку залиша твій запах,
Що звабою весняних заборон
Нагадує про неминуче завтра

Ти їдеш... І сльоза народить дві
Згубивши на асфальті свою тінь
Ти залишилась в місті aujourd’hui
Природністю химерних сновидінь

Ти їдеш... А куди подінусь я?
Можливо, потону у сподіваннях
Не вірю вже давно в безвихідь дня
І ця розлука, певне, не остання

Реальність наших мрій давно позаду,
Але погодьтеся: яким був задум!