Там, де лягло Чорномор'я без меж
В білому осені злоті, -
Ти, моя мати, обніжком ідеш
Рідна, висока в скорботі.

Як ти пройшла із безхмарним чолом,
Боса - по стернях і росах?
Де ти лежиш у траві за селом
В тихих вишневих Глодосах?

Скільки за вік ти зв'язала снопів,
Скільки посіяла жита!
Нині лежиш ти в мовчанні степів,
Небом холодним укрита.

Ось я в далекі поїхав краї -
Й тут, серед темної ночі,
Сняться натруджені руки твої,
Сині зажурені очі.

Наче я знов на гарячих снопах
Плачу під спів жайворінка...
Тихо проходить в херсонських степах
Мати моя українка...