То було було восени: рідні доньки й сини,
Мов лелеки-птахи відлетіли у далі.
Звили гнізда вони у яких бачать сни –
Про батьківську весну, про життя без печалі.

Приспів:
Мов холодна зима та розлука гірка –
Рідний берег снігами самотності вкрила.
Та з любов'ю в серцях кожен син і донька –
Прилетять до батьків із весною на крилах.

Пролетіли роки, постаріли батьки.
Не діждавшись весни, скроні білими стали.
А на зморшках щоки полинові струмки
Від розлук із дітьми – колискові співали.

Приспів.

Буде знову весна у серцях матерів,
І батьківських садів не торкнуться морози,
Коли діти-птахи на гніздечка поріг –
Прилетять і любов'ю їх висушать сльози.

Приспів.