Я дивлюсь на фото - мамину світлину...
Скільки у неї ласки світла доброти?..
Коси посивіли, а я ще дитина...
В літнім садочку немов троянда з роси...

Хочу притулитись, в обійми до неї...
Відчути захист, тепло, ангельське крило...
Матуся, немов Мадонна у лілеях...
У біленькій хустині заквітчане тло...

Цілую личко і натруджені руки,
Шукаю дитинство повсюди сліди...
Відлунюють тихі кроки, слова звуки...
Вона підкрадається у казкові сни...

Молюсь за неї, за її вічний спокій...
Неня витирає з моїх очей сльозу,
Біжить за водою час – молоді роки,
Бачу погляд щирий, усміхнену молоду...

Матуся - мій храм душі, святе причастя...
Мій небесний дзвін, моє небо – висота...
Розмовляю з нею - дарує крихту щастя...
І розраджує моя вечорова зоря...