Впала перша позолота
На покров сумних дерев,
Доросли осінні квіти
До любові королев,
І плоди у дозріванні
Досягли до майбуття –
Стало в світі всього більше,
Лиш поменшало життя.

Не пульсує сік у скронях
Зачарованих беріз,
Йдуть бурхливою ходою
В море ріки, повні сліз.
День спроквола посміхнеться,
Та частіше – невпопад.
Всипле смутку повні жмені
Нам під ноги листопад.

І пройде мороз між нами,
І прилипне до спини,
Як листок до мокрих вікон
Чи сніжинка до стіни.
І впадуть в зимову сплячку
І думки, і почуття...
І не все весна поверне
До прекрасного життя.