Зустрілися у полі - руку подала,
Чорними очима дивно повела.
Усміхнулась ніжно на прощання,
Зникла у житах...
Хусточка майнула, наче білий птах.

А я услід пішов покосом
Вмілих косарів, хвилею покосів
Хмари перебрів, а вона вдалині
В'язала росяні снопи,
Колоски зривала з кожної копи.

З колосків із жита і сплела віночок,
І сплела віночок з квітів польових.
А сама! Вся сама із себе,
Немов та ромашка-квітка,
Квітка чарівна...

Як ішла додому в житньому вінку,
Радо, радо всі вітали дівчину струнку.
Лиш у мене билось, билось серце у любові
Думав, чорноока знову утече...

Утекла б, та в полі вже кругом стерня
Утекла б, та серце дівчину спиня.
І куди тікати, як зійшлися долі?..
І чого тікати, як зійшлись шляхи?..
Як кохання єднає щастя у житті!