Життя прекрасне він казав
Вночі вікно своє відкривши
І світлий ранок він вбачав
Посеред темряви і тиші...

А в небі чистім стільки зір
І в кожної своє життя
Вони як люди люблять мир
А раптом відлітають в небуття

І сльози рясно по щокам
Котились в нього не від болю
Він плакав разом із дощем
Що став колись початком волю

А нині він хворіє сильно
І душу смерть йому калічить
Проте встає він кожен раз
Щоб знову дощик возвеличить

Тепер і його зірка в небі
Дарує світло усім іншим
Хто світлий ранок не вбачає
Посеред темряви і тиші...