Щодня чекаю на побачення
В такій тривозі і журбі,
Немов весна давно утрачена
І вже не вернеться тобі:

Немов гаї, снігами вклечані,
Не будуть зеленіти знов,
І ми на все життя приречені
Затамувать в душі любов.

А тож незрадністю пишатися
Хотілось нам перед людьми,
За руки радісно побратися,
Як ще в маю ходили ми...

Дарма! Нехай не все збувається,
Надію в нас не вкраде час.
Знов гай зелений заквітчається
Для щастя нашого й для нас.

І я у день, що вартий вічності,
Скажу: весь вік тебе люблю.
Благословлю всі сльози ніжності.
Страждання всі благословлю.