Дрімає вечір у блиску старих ліхтарів,
У вікнах навпроти згасли вогні.
Тиха лукавість влади нічних сновидінь
Будить неспокій в душі моїй.

А у вікні моїм місячно й зоряно,
Твоєї постаті силует.
Серце зізналося,
Що закохалося...
Жаги нестримний злет!

В мареві ночі вже догорає свіча,
Сховаю біль свій – чи ж я не та?
Щастя навпроти — ступимо крок в передрань,
Дай мені руку в блаженну даль!

Вже у вікні моїм зоріє новий день,
В надії світ земний ожива.
Серце зізналося...
Чомусь сполохано
Б'ється в куточку весна...