Послухай, море, як моє серце стукає, б'ється,
У нічній тишині виграє мелодією в унісон...
Опечалена душа все увись рветься і рветься...
Злилась із метровими хвилями у бистротічний сон...

О, безкрає синє море, я перед тобою у боргу
За блаженну мить щастя, яке подарувало мені,
Сьогодні я до тебе із поклоном із повинною іду...
Дякую за чайки білосніжні крила і мелодію душі...

Немов у казковий сон відплив корабель кохання...
Назад більш не повернеться до берега, до причалу,
Капітан плавання залишив ніжні квіти на прощання...
О, синє море, чому прекрасна мить буває так мало?!.

Розтанув у сизім тумані сон, як перший сніг зими...
Зів'яли і облетіли ніжні пелюстки із білих троянд,
Скажи мені, коханий, у яких краях ходиш ти?!!
У яких заморських світах плаває корабель-гігант?..

На світанку із сходом сонця я вийду на узбережжя,
Де до берега ластяться, плюскочуть морські хвилі,
На золотих пісках розправлю крила у безмежжя -
І чайкою полину за тобою, любий, у хмари білогриві.

Я віднайду тебе, мій Місяцю Князю, між тисячу зір...
Щоб осяяв путь по назначеному курсу, дорогу життя,
Із ласкавих слів заспівав мені колискову із синіх гір...
І в божому раю у зоряну ніч були щасливі ти і я!