Про любов безмірно світлу,
Про цілунки навесні
Навіває подих вітру
Дні минулі осяйні.

Незатьмарені стосунки
І очей привабний цвіт,
Нескінченні поцілунки,
На лиці привітний слід.

Не мину бувало хвіртку,
Миті кращої нема,
Принесу в долонях зірку,
Запалала щоб сама.

А пройдемось як до річки,
Хвиля чуйно забринить.
Зарум'янить личко щічки,
Радість лине кожну мить...

Плесо річки затихає,
Бакен світиться вогнем.
Спомин вітер роздмухає,
Серце сяє повсякдень.