Над землею білі лебеді
Сонячним днем
Світлу сонця слали трепетних
Радо пісень.
Їм земля всміхалась лагідно...
Раптом блакить,
Звуком пострілу розкраяна,
Скрикнула вмить.

Що тобі, моя коханая,
Втрати не прощу,
Обізвись прошу
В крапельках дощу.
Де ж це ти, моя жаданая,
Не полохай мрій,
Повернись мерщій, красою
Серденько зігрій!..

В небесах шукав він суджену,
Звав до гнізда,
У мовчанні тиші згубної
Крилась біда.
Відлетіти в далі дальнії
Лебідь не зміг,
Залишившись без коханої,
Він занеміг...

Ти пробач мені, коханая,
За людськеє зло,
Що моє крило
Щастя не спасло.
Ти не плач, моя жаданая,
Що веснянним днем
Цей тужливий щем навіки
Серце вкрив рубцем.

Непоправним став для лебедя
Вирок біди,
Що кохану вірну втратив він
Вже назавжди.
І, злетівши поміж хмарами,
Лебідь затих,
Склав безстрашно крила й каменем
Кинувся вниз.

Хай живуть на світі лебеді
І від білих зграй,
Від крилатих зграй
Подобріє край.
Хай летять по небу лебеді
В цей весняний день,
Нотками пісень летіть же
У серця людей.