Була дівчина, як цукорок,
а личко в неї рожі дві,
то все ж не думав, щоб так скоро
зав'язала світ мені.

І вже тоді, як ми пізнались,
в чудовім парку сидимо,
обнялися і цілувались,
і солодко нам було.

Аж тут її надходить мати,
на мене грізно так глядить,
прийшлось мені вже пропадати,
за жінку донечку просить...

Мати до мене: "Зятю милий!",
я думав: "Сяк чи так, одно",
тому не трачу, куме, сили
і спускаюся на дно.