А звідси гора, звідси другая,
Межи тими, |
Тими гороньками ясная зоря. | (2)

А я не казав, що зоря зійшла,
А то моя, |
Моя гарна любка по воду пішла. | (2)

А я за нею, як за зорею,
Чистим полем |
Сивим конем я її здогоню. | (2)

А як здогонив, то й заговорив:
А хто ж тебе, |
Моя гарна любко, так рано збудив? | (2)

Ніхто не збудив, я сама встала,
Вийшла зоря, |
Зоря серед моря, я личко вмила. | (2)

Дівчино моя, напій ми коня!
Не напою, |
Бо ся бою, бо ще не твоя. | (2)

Як буду твоя, напою ти два
З студеної криниченьки, |
Нового відра. | (2)

А кінь воду п'є, копитами б'є:
Тікай, тікай, |
Моя гарна любко, бо він тя заб'є. | (2)

А як мя заб'є, то слава буде,
Маю сестру, |
Сестру наймолодшу, за тебе піде. | (2)

Молодша сестра, то вже не така,
Не пристане до серденька |
Так, як ти сама. | (2)

Дівчино моя, сідай на коня,
Поїдемо чистим полем |
До мого двора. | (2)

А в моїм дворі штири покої,
А п'ятая, |
П'ята світличенька для миленької. | (2)

Неправда твоя, не маєш двора,
Тільки в полі, |
В полі корч калини, та й то не твоя. | (2)