Віють вітри, ой віють буйні, дуби нахиляють.
Сидить козак на мо.., на могилі та й вітра питає.
Сидить козак на мо.., на могилі та й вітра пита(є).

– Скажи, вітре, ой скажи, буйний, де козацька доля?
Де фортуна, де на.., де надія, де козацька воля?
Де фортуна, де на.., де надія, де козацька вол(я)?

Йому вітер та й отвічає: – Знаю, козак, знаю.
Твоя доля коза.., козацькая – в зеленому гаю.
Твоя доля коза.., козацькая – в зеленому га(ю).

Ой лежить вона ой притоптана сірими волами.
Почув козак та й за.., та й заплакав дрібними сльозами.
Почув козак та й за.., та й заплакав дрібними сльозам(и).

– Спородила та мене мати в зеленому житі,
Дала мені гірку, гірку долю, треба з нею жити.
Дала мені гірку, гірку долю, треба з нею жит(и).

Спородила та мене мати в такую неділю,
Дала мені гірку, гірку долю – де ж її я діну?
Дала мені гірку, гірку долю – де ж її я дін(у)?