Я бачив, як ти записуєш чужі адреси
На серветках, рахунках і в телефонах.
Як хвилюєшся, вичитуючи щось із преси,
І виглядаєш знайомих в нічних вагонах.
Як бажаєш усім машиністам злагодженої роботи,
Спілкуєшся з митниками, ніби з братами.
Пояснюєш їм як спинити і перебороти серце полів,
Що б'ється під снігом, мов під бинтами...
Як розшифровуєш назви рослин і станцій,
Що трапляться їм на шляху зі сходу на захід.
Як непомітно вкладаєш до теплих школярських ранців
Бомби й ікони, що створять надійний захист.

І ті з них, хто слухав уважно твої поради,
Ніколи вже не повернеться на свої обжиті вокзали,
І дирекція залізниці, підраховуючи збитки і втрати,
Випитуватиме в свідків,
Що вони бачили і що їм казали... | (4)

І оскільки ніхто не знає, де їх тепер шукати,
Де вони запалюють тепер золоті семафори,
Де вони шукають зірки і читають карти,
І де туман уночі наповнює їх коридори...
Про них забуває останній колійний товариш,
І на їхніх ганках ростуть трави перегірклі стебла,
І лише ти одна про них усіх пам'ятаєш
Тому, що й вони усі пам'ятають лише про тебе...