Коли хлюпоче з неба місяць спадний,
Купави зір поблимують вві сні, –
Бере гармошку мій старенький батько,
Свої юнацькі згадує пісні.

Згада, як ми удвох з маленьким братом,
Кружляли, мов земна гойдалась вісь,
А батько жару завдавав нам радо
І тішився, й сміявся аж до сліз.

"Жили в бабусі два веселих гусі", –
Співав нам батько, мов про нас, малих,
І ми зростали із гусьми в бабусі,
Не знали ні журби, ані хули.

Цілують дикі гуси клаптик неба,
Що спогадом живе на денці літ...
Старенький батьку, їду знов до тебе,
Бо у твоїй гармошці – цілий світ!

Заграй, мій батьку, ще зовсім не пізно!
Не поглядай на обрій, ще зажди!..
Бо у віки твоя лунає пісня,
Й твоя гармошка в серці назавжди...