Купив Дід на базарі за три копи козу
Та й привіз він до хати ту Козу-Дерезу.
Посилав її пасти жінку й діток своїх,
Сам ставав на воротах у червоних чоботах,
Руки в боки впирав, зустрічав їх усіх:
Кізонько моя люба, кізонько моя мила,
Чи пила ти, кізонько, чи ти їла?"
Ні, дідусю, не пила, та й не їла,
Ні, дідусю, не пила, та й не їла,
Бігла я через місточок, скубнула один листочок,
Бігла я через гребельку, сьорбнула води крапельку, –
Тільки й пила, тільки і їла, ось і усе!"

Як розсердився Дід на родину свою
Та й прогнав їх їз хати по світах з торбою,
І погнав козу пасти, де зелена лоза,
А сам став на воротах у червоних чоботах,
Аж тоді він побачив, як брехала коза:
Кізонько моя люба, кізонько моя мила,
Чи пила ти, кізонько, чи ти їла?
Ні, дідусю, не пила, та й не їла,
Ні, дідусю, не пила, та й не їла,
Бігла я через місточок, скубнула один листочок,
Бігла я через гребельку, сьорбнула води крапельку, –
Тільки й пила, тільки і їла, ось і усе!"

Почав дід козу лупити, ледве смерть не прийшла,
Але вирвалась від діда і до лісу втекла,
Поселилась у хатинці, де жив зайчик прудкий,
Прискакав додому зайчик і злякався пострибайчик,
Та й питає: Що за звір там такий?
Я Коза-Дереза, за три копи куплена,
За три копи куплена, на півбоку луплена,
Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу, хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

Налякався бідний зайчик, втік від дому свого,
Просить всіх своїх сусідів рятувати його,
Та Ведмідь, Лисичка й Вовчик перестрашились так,
Раптом бачать – по галяві лізе Рак-Неборак,
До хатинки підступає, не злякавсь ні на мить,
І сміливо так питає: Хто в хатинці сидить?
Я Коза-Дереза, за три копи куплена,
За три копи куплена, на півбоку луплена,
Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами,
Ніжками затопчу, хвостиком замету, –
Тут тобі й смерть!

А я, Рак-Неборак, як ущипну – буде знак!
А я, Рак-Неборак, як ущипну – буде знак!
Та як вщипне Козу! Та як вщипне Дерезу!
Як замекала Коза! Як рвонула Дереза!
Втікла з лісу вона, десь по світу блудить,
Бо ніхто і ніде брехунів не любить.