Чоловік і жінка жили, мали шестеро синів,
Мали донечку красиву, жили так, як Бог велів!
Як пішли сини орати, донька понесла обід,
Не вернулися до хати, зникли геть, пропав і слід...
Змій страшний з вогнем із пащі захопив їх у полон,
Заманив до себе в хащі серед круків і ворон,
За сестру свою зі Змієм довго билися брати,
Але був він дуже сильний, не змогли перемогти...
Батько й мати сумували і тужили за дітьми,
Довго-довго виглядали на шляху за ворітьми,
Раз котилась горошинка по дорозі попід тин,
З'їла жінка горошинку - народився в неї син.
Швидко підростав хлопчина, силу мав таку живу,
Викував коваль для нього величезну булаву,
І ім'ям Котигорошко нарекли його батьки,
Він пішов братів шукати на незвідані шляхи!

Приспів:
Наш Котигорошко переможе Змія!
Переверне гори мале хлопча,
Бо усе він може, бо усе він вміє, |
Він людей від ворога захища! | (2)

Як зустрів Котигорошко Змія в чесному бою,
Вдарив Змія булавою і звільнив свою сім'ю,
А, коли уже всім разом час було додому йти,
Дочекався він подяки – зрадили його брати!
І пішов він світ за очі з булавою на плечі,
І вітри його тріпали, і хурделиці, й дощі,
Побратими продавали, все побачив у житті,
Вернидуби й крутивуси і вернигори усі!

Приспів.

Так і ходить він по світу і завжди несе добро,
Там, де ще живе неправда, там, де досі ллється кров,
Котиться героя слава між лісів, полів і гір,
Наш народ Котигорошко захищає до сих пір!

Приспів.