О, розкошная Венеро,
Де нині гобзуєш?
Ти, сердешний Купідоне,
Чаю глаз мій чуєш.
Прийди ко мні воскорі,
Утіши смутненьку,
Розвесели смутну тугу
У моїм серденьку...
Тужу ціло і вздихаю,
Ах, ні, умираю,
Когда тебе не видаю -
Жива бить не чаю.

Ні з бо даже в Вертограді
Такового цвіта,
Красотою, добротою
Зрить з самого літа.
Яко, друг мой прелюбезний,
В дні вже свою душу
Полагаю із-за нього чаю,
Вмерти мушу...

Сердешнії мої мислі,
Претворітесь в слова
І скажіте миленькому:
Серце мі готово.
Готовоє серце моє
Тя милий прийняти,
Ти бо єси моя радость
О, самій зволь знати.

Назвала би тя, мой милий,
Соколом ясненьким.
Ілі паче ву у долі
Цвіточком красненьким.
Найкрасніше, паче цвіта,
Єсть твоя природа,
Весь бо єси преізряден
І чесного рода.

Зриш пречудно оченьками,
Аж серденько мліє,
Душа горить, серце болить,
Красная леліє.

Прийди ко мні опівночі,
Двері ті отверсті,
Да рученьки лобизаю
І златії персні.
Утіш-потіш, не даш больше
Сердешне тошніти,
Мимо тебе я не хошчу
Іного іміти.