Ой що той дощ, що той дощ наробив -
Не може голуб розправити крил,
Вузький провулок, як той океан,
Кленовий мчить по воді караван.

Малює осінь свою акварель,
Сидить на сходах сумний менестрель,
Зімліла флейта у ніжних руках,
Сюжет знайомий у різних віках.

У небі безліч тонів парасоль,
Краплини б'ють ноту мі, ноту соль,
Дарує вечір намисто вогнів,
Вкриває місто периною снів.

Пливе вінок водограєм думок,
Мовчить-дріма телефонний зв'язок,
І за дверима давно уже стих,
Шепіт кроків твоїх.

Ой що той дощ, що той дощ наробив -
Не може голуб розправити крил,
Вузький провулок, як той океан,
Кленовий мчить по воді караван.

Пливе вінок водограєм думок,
Мовчить-дріма телефонний зв'язок,
І за дверима давно уже стих,
Шепіт кроків твоїх.