Теплом по вінця наповнилось літо,
На стежках польових в'яне спориш,
Вже скошено стиглеє жито,
І я по стерні іду босоніж...

Приспів:
Синьоокі волошки,
Наче клаптики неба,
Зоріють самотньо
В колючій стерні...
А я днями й ночами
Сумую без тебе
І прошу у зірок,
Щоб ти приснився мені...

Я навпростець поспішаю до тебе,
Найкоротшим шляхом мене серце веде.
Та шепочуть волошки: Не треба...
Якщо справжнє – саме кохання знайде...

Приспів.

На мить спинилася я серед поля,
Сонце жаром пекло у височині,
А серце страждало від болю,
Волошки лише посміхались мені...

Приспів.