Бути шумом вантажного потяга,
Що час від часу пірнає в тунель;
Спокусливим звуком солодкого протягу
І тишею бути, як дзвін мине.
Так ми затуляємо вуха долонями
І чуємо, як день новий тріщить.
А потім за пальців крихкою заслоною –
Пустота, що не має причин...

Ким бути?
Всі ролі розібрані,
Всі карти розіграні,
Сама пустота.
Як бути
Ні в кого не ввігнутим,
Собі тільки відданим –
Себе запитай...

Отже, бути могутнім всесвітом,
Дрижачим струмом, що шкірою йде,
Але не забути про роль решета:
Бути всюди й водночас ніде...

Так ми затуляємо вуха долонями
І чуємо, як день новий тріщить.
А потім за пальців крихкою заслоною –
Пустота, що не має причин...