Я іду у потоці людської безодні.
Я сьогодні чужа і далека сьогодні.
Мої ноги важкі та землі не відчувають,
Бо тепер в моїй душі щось помирає.
Мій настрій такий, що хочеться вити
І від болю не знаєш куди себе подіти,
Та коли знається, що виходу немає,
Наче грім із небес тишу голос ламає:

Приспів:
Піднімися з колін твоє серце благає!
Ти не будеш рабом, якщо не бажаєш!
Треба сили зібрати, з нуля все почати,
А хто каже: Не вийде!.. хай йде!..

Так, людська природа підла,
Жорстока, лиха, лукавством багата,
Та що калічить найбільше душу й тіло –
Це друзів підстава, це зрада.
Та час рани гоїть, всі грані стирає
І вся моя злість кудись пропадає,
Бо хто сильний духом, той не тікає
І доля жорстока нас не зламає!

Приспів

Як тільки відкриваю я свої-мої очі,
Цей голос долинає до мене щоночі!
Як тільки закриваю я свої-мої очі,
Цей голос приходить до мене щоночі!
Як тільки відкриваю я свої-мої очі,
Цей голос, мабуть, щось від мене хоче!
Як тільки закриваю я свої-мої очі,
Цей голос, цей голос!..

Приспів