Світло летіло до землі, вдарялось білим снігом,
Хотілося меня, щоб щастя було ніби.
Той білий-білий сніг, який дає свободу,
Щоб танути не зміг, я тану за...

За тобою... за тобою... за тобою... за тобою...

Небо плакало зі мною, але ти цього не знав.
Це тому, що в світі свому ти, напевно, заблукав.

Голі скулети цих антен врізались в серце моє.
Наш сніговий гарем замерз вже без любові.
Заплели нас вітри в зимові білі коси.
Куди пливемо ми, скажи...

За тобою... за тобою... за тобою... затобою...