Ти йдеш по дорогах безкрайньої ночі,
Надія померла, заплакані очі.
Запалюєш зорі, тікаєш від долі,
Та в венах твоїх смола замість крові.

Блукає у темряві твоє покоління,
Шукає пророка, чекає прозріння.
Кидає в каміння отруйне насіння,
В гріхові своєму шукає спасіння.

Раптово усе тобі стало байдуже,
Всі роздуми зайві, свідомість так душе.
Хотів утікти, але знав, що запізно.
У власному тілі тобі стало тісно.

Ідеш за безглуздою вірою в краще,
Назад не вернешся ніколи й нізащо.
Каліка, ти будеш блукати довіку
В порожній ненависті власного світу...

Краще утопитись у своїй печалі
Ніж отак блукати далі!
Сам не розумієш, нащо ти тікаєш,
Та що далі буде точно знаєш...
Смерть!
Далі буде смерть!
Смерть, кінець твого життя. Далі буде лиш вона...