Миромен:
Система – у якій пливемо, споконвічна проблема,
Для людей, які хочуть жити поза нею,
Окремо від усіх існувати собі,
Не боятися нікого й нічого,
Можливо, треба спробувати і мені зробити хід такий...
Вийти за рамки, й не повертатися сюди,
Одним дотиком змінити всіх і все, що навколо мене є,
Моє бажання знайти себе, і те, що моє,
Загублене поміж великих сірих стін,
Які навколо нас роками будували шакали,
А ми шукали справедливість, шукали істину,
Шукали десь в собі, але мабуть запізно вже...
Годі обіцянок, вже годі з нас пустих слів,
Набридло слухати, навколо тільки зради й гнів,
Слухай правду, яка з вуст молоді лине,
Спробуй знайти у цьому золоту середину,
Єдина проблема – нас мало, хто зрозуміє,
Але жити поза грою багато хто мріє...

Одна надія, яка весь час нас гріє,
Дивне якесь відчуття у що ми віримо,
Було колись все сірим, на кінець воно зітліло,
Сміливо можемо іти вперед, але чи дійдемо...
Дійдемо до кінцевого етапу гри, (а там що?) а там нікого...
Нічого крім нашого слова,
І шо з цього? нема підтримки ззовні,
Мусимо самі підніматися з цьої безодні,
Довкола клоуни і таких повсюди мільйони,
Тоннами роздають своє гівно, а ми, як зомбі
Сприймаємо це, ніби на шиї кільце, яке керує вами,
А вам важко збагнути це!
Типу не правда... типу розводять варвари,
Ну й шо з цього, вам і так насрати здавна...
Моє питання: "чи залишите за собою слід?"
Ми з Крижиком поза грою – у нас свідомі погляди на світ!

Приспів:
Свідомі погляди на світ, під бас і біт,
Надії розбиті і вже на їх могилах квіти,
Не будьте наївні, як діти, надію не убити
Ми то розуміємо, що це все булшіт...

Крижик:
Мені не треба вказувати, ким бути, як бути,
Я буду сам собою, я не лялька вуду,
На груди я беру тягар, який не цінять люди,
На фоні інших турбот, мої покриті брудом.
Повсюди безліч таких, я наче відчуваю це,
Вони тримають у собі це, бо інші лаються,
Наче лякаються того, що покарає зграя,
За правду і за істину, яку завжди ховають.
На жаль, її таять друзі, вбиває уряд,
Тебе годують обіцянками, знову ж дурять!
Тобі може брехати, той хто весь час поряд,
Шкода що в цьому випадку, не він зазнає горя.
Можливо потім, можливо згодом,
Нагода не лягає під тебе, нею керує народ,
Скоріше сильний керує, а слабим ***,
А я свідомо зважую життя, і римую.

Та римувати може кожний, але чи можна,
Римами цими вимити те, що й так порожнє!
Я про ідеї, я про закони,
Які не визнають, а на паперах мільйони...
Насамперед це не повага до самого себе,
І ви питаєте, для чого зміни? Кому це треба?
Навіщо змінювати те, що уже існує,
Звичайно. Давно на це усі поклали ***.
Тому й не стримують не вжити це ганебне слово,
І По***, повторюватиму знову і знову
Ця мова саме для таких, яким байдужі доводи,
Це погляди на сьогодення із вуст молоді.

Приспів (2)