Кидаю все, їду збирати буряки,
Щоб ближче стати до землі.
Там ройом спогади живуть,
Там молоко парним ще п,ють,
Там сонце зустрічають,
Там дні клопіткі минають.
Там думки повільним плином,
Там повітря пахне сіном,
Там душа немов дитина
Бавиться на краю світу.

Шлях до села і горобці на кущ з куща,
Як дітвора, що хоче роздивитись чужинця.
І на підводі дід Павло,
Як паромник з села в село,
Кричить; застрибуй, підвезу!
І я сідаю находу.
І посмішка сивим димком,
І погляд сонячним струмком,
І розповідь про ті краї
Де він лишав свої сліди.