Я пригадую дерева там
Росли так близько до неба,
Не вигадую – тоді я сам
Гуляв так близько до неба.
Так, я був так близько до тебе там,
І кажу спасибі за це горам.

І тепер я бачу ті гори тут,
Вони далекі, мов зорі,
І вони, мов хвилі по морю, пливуть
Кудись далеко за зорі.
Та вертаються знов. І знов вони тут,
Вкриті зоряним пилом звідусюд.

Ти мене вела у гори.
Ти мені відкрила тайни їх.
Мої хвилі – твоє море.
Мої губи є від губ твоїх –
Дізнаюся колись, ввісні чи наяву,
Дізнаюся колись. Може, доживу.